Кіровоградська обласна філармонія — це місце, де роками формувався культурний пульс міста, де зустрічалися різні покоління, де музика ставала мовою, зрозумілою без перекладу. Її історія — це живий процес, у якому змінювалися епохи, смаки й обставини. У цій статті на kropyvnytski.com.ua зануримось в культурне серця Кропивницького, дізнаємось про архітектурні секрети будівлі, всесвітньо відомі творчі колективи та об’єднання громади задля відновлення закладу після російських обстрілів.
Від сцени в парку — до великої філармонії
Історія Кіровоградської обласної філармонії починається не з урочистих фанфар, а з невизначеності в датах. Дослідники й досі називають різні роки її народження: одні 1939-й, інші 1944-й. Та незалежно від офіційної точки відліку, справжнє життя закладу почалося значно скромніше — просто неба.
Першою сценою для музикантів та артистів став літній театр у міському парку культури. Тут збиралися на великі літературні вечори, які поступово змінювалися гастролями циркових труп та виступами хорових колективів. Це був час, коли культура буквально проростала з повоєнної реальності — без розкоші, але з великим запитом на мистецтво.
Поворотним моментом стала осінь 1954 року. Місто тоді активно відбудовувалося, і разом з житловими кварталами з’являлася потреба у повноцінному культурному просторі. Саме тоді розпочалося будівництво окремої будівлі філармонії. Роботи велися швидко, вже в листопаді того ж року завершили кладку стін майбутнього концертного залу.
Менше ніж за півтора року, 14 січня 1956-го, нова сцена вперше прийняла глядачів. Відтоді філармонія остаточно перейшла з тимчасових майданчиків у власний дім.
Будівля, що звучить
Кіровоградська обласна філармонія привертає увагу ще до того, як у залі лунає перша нота. Її будівля — це продуманий до деталей архітектурний жест, характерний для середини ХХ століття. Вона витримана у стилі радянського ампіру з виразними класичними мотивами — строгими лініями, симетрією та відчуттям монументальності.
Авторкою проєкту стала Лідія Федорівна Крейтор — інженер-архітекторка, яку згодом вшанували званням Заслуженої архітекторки України. Саме вона надала будівлі той вигляд, який і сьогодні формує архітектурний стиль цієї частини міста. Реалізацією займалася бригада під керівництвом Володимира Анурова, а декоративні деталі, що додають інтер’єру витонченості, створював скульптор-ліпняр Володимир Зайцев.
Філармонія органічно вписана в простір поруч з Ковалівським парком. Її фасад вирізняється стриманою класикою: цегляні стіни на міцному бутовому фундаменті, масивний гранітний цоколь, пілястри, що підкреслюють вертикалі та додають будівлі урочистості.
Всередині — зовсім інша атмосфера: тепліша, майже камерна, але не менш продумана.
Автентичне ліплення збереглося донині, як і характерні подвійні кручені сходи, що ніби ведуть глядача в інший вимір — туди, де починається музика. Паркет, декоративні вази, опори для ліхтарів — все це створює цілісний образ, у якому немає випадкових деталей.
Глядацька зала розрахована приблизно на 900 місць: більшість — у партері, ще понад півтори сотні — на балконі. Але головне тут не цифри, а звук. Над акустикою працювали окремо, залучивши спеціального консультанта з Києва. Враховували все: рельєф стін, тип фарби, навіть матеріал оббивки крісел. У результаті простір почав працювати як інструмент — підсилюючи й огортаючи кожен виступ. Це той рідкісний випадок, коли будівля не просто слугує сценою, а сама стає частиною музики.
Ті, хто наповнює сцену життям
Будівля може вражати архітектурою, але справжнє серце філармонії — це люди, які виходять на її сцену. Саме творчі колективи роблять цей простір живим, перетворюючи його на місце, де народжується і звучить українська культура.
- Одним із символів філармонії вже багато років залишається академічний театр музики, пісні й танцю «Зоряни». «Зоряни» неодноразово представляли Україну на міжнародній сцені — їм аплодували у Франції, Німеччині, Нідерландах, Польщі та інших країнах.
- Інший голос філармонії — ансамбль «Єлисавет-ретро», створений у 1992 році. Його репертуар не обмежується одним жанром, тут легко поєднуються українська народна пісня, естрадні мелодії минулих десятиліть та джазові мотиви з різних куточків світу. Це своєрідний музичний міст між епохами й стилями.
- Камерний оркестр «Концертіно», заснований ще у 1972 році Юрієм Хілобоковим, додає до цієї палітри академічної глибини. Колектив активно виступає на міжнародних фестивалях та співпрацює з відомими музикантами, зберігаючи водночас власне звучання.
Та філармонія не лише про досвідчених артистів. Тут свідомо працюють з майбутнім слухачем. Ще навесні 1991 року, з ініціативи тодішнього директора Миколи Кравченка, була створена Дитяча філармонія. Вона стала простором, де діти знайомляться з музикою не як із чимось далеким і складним, а як з живим та доступним мистецтвом.
Усі ці колективи разом формують те, що неможливо виміряти жодними цифрами — атмосферу, заради якої глядач повертається знову й знову.
Після вибуху — музика
Війна дісталася й до того місця, де звикли звучати оркестри, а не сирени. У ніч на 28 липня 2025 року Кропивницький опинився під атакою російських ударних дронів. Один з вибухів відгукнувся у стінах обласної філармонії — хвиля пошкодила будівлю, яка десятиліттями була символом міського культурного життя.
Удар не був точковим — він пройшовся по всьому: постраждали дах, вікна, стіни, інтер’єри, які зберігали атмосферу кількох поколінь.
Та навіть після цього філармонія не зникла з мапи міста. Її колектив, як і вся країна, живе в новій реальності. Частина артистів змінила сцену на військову форму. За словами директорки Наталії Агапєєвої, семеро працівників нині служать у лавах ЗСУ, один з них загинув на фронті.
Водночас ті, хто залишився, шукають способи діяти тут і зараз. Замість паузи — ініціатива. Філармонія почала проводити безоплатні благодійні концерти, щоб одночасно підтримати й відбудову, і військових. Вже перший виступ просто неба, концерт ансамблю «Єлисавет-ретро» 3 вересня 2025 року, зібрав понад 11 тисяч гривень донатів.
Це вже не просто мистецтво у звичному розумінні. Це спосіб триматися, говорити й підтримувати одне одного тоді, коли слова іноді не працюють.
Музика, що тримає разом
Є події, які з часом стають не просто частиною афіші, а невіддільною рисою міста. Для Кіровоградської обласної філармонії такою традицією став фестиваль «Травневі музичні зустрічі» — щорічний форум камерної та симфонічної музики, що з кінця 1990-х перетворився на одну з головних культурних подій регіону.
Ідея фестивалю визріла у 1997 році, а вже наступного року він вперше зібрав слухачів. За цим стояли люди, які добре розуміли, що культура потребує не лише сцени, а й події, здатної об’єднати навколо себе спільноту. Серед ініціаторів — відомі діячі мистецтва Богодар Которович, Микола Кравченко та Геннадій Єрьоменко.
Відтоді концепція залишилася незмінною: знайомити публіку з найкращими зразками української та світової класики й водночас виховувати уважного, чутливого слухача. Але сам фестиваль зростав разом з аудиторією. З роками на його сцені з’являлися музиканти з різних куточків світу — від Італії та Німеччини до Японії, Китаю та США.
У 2025 році, під час 28-го фестивалю, глядачі відкрили для себе звучання рідкісного інструмента — нікельхарпи. Саме на ній виступала Олена Єременко, додаючи до знайомої програми нових тембрів та відчуттів. Поруч з цим фестиваль набув ще одного виміру: до подій активно долучають військовослужбовців та ветеранів у межах ініціативи «Дякую тобі». Музика тут стає не лише мистецтвом, а й жестом вдячності та підтримки.
І якщо спробувати підсумувати історію філармонії, то вона не вкладається в сухі формулювання. Це радше історія руху — від післявоєнної відбудови до сьогоднішніх викликів, від перших сцен у парку до міжнародних фестивалів та благодійних концертів просто неба.
Кіровоградська обласна філармонія змінювалася разом з країною, але не втратила головного — здатності об’єднувати людей. Тут добре розуміють: культура — це не розкіш і не додаток до повсякденності. У критичні моменти вона стає тим, що допомагає вистояти, зберегти себе та рухатися далі.