Філармонія Кропивницького: історія, архітектура та незламне мистецтво

Кіровоградська обласна філармонія — це місце, де роками формувався культурний пульс міста, де зустрічалися різні покоління, де музика ставала мовою, зрозумілою без перекладу. Її історія — це живий процес, у якому змінювалися епохи, смаки й обставини. У цій статті на kropyvnytski.com.ua зануримось в культурне серця Кропивницького, дізнаємось про архітектурні секрети будівлі, всесвітньо відомі творчі колективи та об’єднання громади задля відновлення закладу після російських обстрілів.

Від сцени в парку — до великої філармонії

Історія Кіровоградської обласної філармонії починається не з урочистих фанфар, а з невизначеності в датах. Дослідники й досі називають різні роки її народження: одні 1939-й, інші 1944-й. Та незалежно від офіційної точки відліку, справжнє життя закладу почалося значно скромніше — просто неба.

Першою сценою для музикантів та артистів став літній театр у міському парку культури. Тут збиралися на великі літературні вечори, які поступово змінювалися гастролями циркових труп та виступами хорових колективів. Це був час, коли культура буквально проростала з повоєнної реальності — без розкоші, але з великим запитом на мистецтво.

Поворотним моментом стала осінь 1954 року. Місто тоді активно відбудовувалося, і разом з житловими кварталами з’являлася потреба у повноцінному культурному просторі. Саме тоді розпочалося будівництво окремої будівлі філармонії. Роботи велися швидко, вже в листопаді того ж року завершили кладку стін майбутнього концертного залу.

Менше ніж за півтора року, 14 січня 1956-го, нова сцена вперше прийняла глядачів. Відтоді філармонія остаточно перейшла з тимчасових майданчиків у власний дім.

Будівля, що звучить

Кіровоградська обласна філармонія привертає увагу ще до того, як у залі лунає перша нота. Її будівля — це продуманий до деталей архітектурний жест, характерний для середини ХХ століття. Вона витримана у стилі радянського ампіру з виразними класичними мотивами — строгими лініями, симетрією та відчуттям монументальності.

Авторкою проєкту стала Лідія Федорівна Крейтор — інженер-архітекторка, яку згодом вшанували званням Заслуженої архітекторки України. Саме вона надала будівлі той вигляд, який і сьогодні формує архітектурний стиль цієї частини міста. Реалізацією займалася бригада під керівництвом Володимира Анурова, а декоративні деталі, що додають інтер’єру витонченості, створював скульптор-ліпняр Володимир Зайцев.

Філармонія органічно вписана в простір поруч з Ковалівським парком. Її фасад вирізняється стриманою класикою: цегляні стіни на міцному бутовому фундаменті, масивний гранітний цоколь, пілястри, що підкреслюють вертикалі та додають будівлі урочистості.

Всередині — зовсім інша атмосфера: тепліша, майже камерна, але не менш продумана. 

Автентичне ліплення збереглося донині, як і характерні подвійні кручені сходи, що ніби ведуть глядача в інший вимір — туди, де починається музика. Паркет, декоративні вази, опори для ліхтарів — все це створює цілісний образ, у якому немає випадкових деталей.

Глядацька зала розрахована приблизно на 900 місць: більшість — у партері, ще понад півтори сотні — на балконі. Але головне тут не цифри, а звук. Над акустикою працювали окремо, залучивши спеціального консультанта з Києва. Враховували все: рельєф стін, тип фарби, навіть матеріал оббивки крісел. У результаті простір почав працювати як інструмент — підсилюючи й огортаючи кожен виступ. Це той рідкісний випадок, коли будівля не просто слугує сценою, а сама стає частиною музики.

Ті, хто наповнює сцену життям

Будівля може вражати архітектурою, але справжнє серце філармонії — це люди, які виходять на її сцену. Саме творчі колективи роблять цей простір живим, перетворюючи його на місце, де народжується і звучить українська культура. 

  • Одним із символів філармонії вже багато років залишається академічний театр музики, пісні й танцю «Зоряни». «Зоряни» неодноразово представляли Україну на міжнародній сцені — їм аплодували у Франції, Німеччині, Нідерландах, Польщі та інших країнах.
  • Інший голос філармонії — ансамбль «Єлисавет-ретро», створений у 1992 році. Його репертуар не обмежується одним жанром, тут легко поєднуються українська народна пісня, естрадні мелодії минулих десятиліть та джазові мотиви з різних куточків світу. Це своєрідний музичний міст між епохами й стилями.
  • Камерний оркестр «Концертіно», заснований ще у 1972 році Юрієм Хілобоковим, додає до цієї палітри академічної глибини. Колектив активно виступає на міжнародних фестивалях та співпрацює з відомими музикантами, зберігаючи водночас власне звучання.

Та філармонія не лише про досвідчених артистів. Тут свідомо працюють з майбутнім слухачем. Ще навесні 1991 року, з ініціативи тодішнього директора Миколи Кравченка, була створена Дитяча філармонія. Вона стала простором, де діти знайомляться з музикою не як із чимось далеким і складним, а як з живим та доступним мистецтвом.

Усі ці колективи разом формують те, що неможливо виміряти жодними цифрами — атмосферу, заради якої глядач повертається знову й знову.

Після вибуху — музика

Війна дісталася й до того місця, де звикли звучати оркестри, а не сирени. У ніч на 28 липня 2025 року Кропивницький опинився під атакою російських ударних дронів. Один з вибухів відгукнувся у стінах обласної філармонії — хвиля пошкодила будівлю, яка десятиліттями була символом міського культурного життя.

Удар не був точковим — він пройшовся по всьому: постраждали дах, вікна, стіни, інтер’єри, які зберігали атмосферу кількох поколінь. 

Та навіть після цього філармонія не зникла з мапи міста. Її колектив, як і вся країна, живе в новій реальності. Частина артистів змінила сцену на військову форму. За словами директорки Наталії Агапєєвої, семеро працівників нині служать у лавах ЗСУ, один з них загинув на фронті.

Водночас ті, хто залишився, шукають способи діяти тут і зараз. Замість паузи — ініціатива. Філармонія почала проводити безоплатні благодійні концерти, щоб одночасно підтримати й відбудову, і військових. Вже перший виступ просто неба, концерт ансамблю «Єлисавет-ретро» 3 вересня 2025 року, зібрав понад 11 тисяч гривень донатів.

Це вже не просто мистецтво у звичному розумінні. Це спосіб триматися, говорити й підтримувати одне одного тоді, коли слова іноді не працюють.

Музика, що тримає разом

Є події, які з часом стають не просто частиною афіші, а невіддільною рисою міста. Для Кіровоградської обласної філармонії такою традицією став фестиваль «Травневі музичні зустрічі» — щорічний форум камерної та симфонічної музики, що з кінця 1990-х перетворився на одну з головних культурних подій регіону.

Ідея фестивалю визріла у 1997 році, а вже наступного року він вперше зібрав слухачів. За цим стояли люди, які добре розуміли, що культура потребує не лише сцени, а й події, здатної об’єднати навколо себе спільноту. Серед ініціаторів — відомі діячі мистецтва Богодар Которович, Микола Кравченко та Геннадій Єрьоменко.

Відтоді концепція залишилася незмінною: знайомити публіку з найкращими зразками української та світової класики й водночас виховувати уважного, чутливого слухача. Але сам фестиваль зростав разом з аудиторією. З роками на його сцені з’являлися музиканти з різних куточків світу — від Італії та Німеччини до Японії, Китаю та США.

У 2025 році, під час 28-го фестивалю, глядачі відкрили для себе звучання рідкісного інструмента — нікельхарпи. Саме на ній виступала Олена Єременко, додаючи до знайомої програми нових тембрів та відчуттів. Поруч з цим фестиваль набув ще одного виміру: до подій активно долучають військовослужбовців та ветеранів у межах ініціативи «Дякую тобі». Музика тут стає не лише мистецтвом, а й жестом вдячності та підтримки.

І якщо спробувати підсумувати історію філармонії, то вона не вкладається в сухі формулювання. Це радше історія руху — від післявоєнної відбудови до сьогоднішніх викликів, від перших сцен у парку до міжнародних фестивалів та благодійних концертів просто неба.

Кіровоградська обласна філармонія змінювалася разом з країною, але не втратила головного — здатності об’єднувати людей. Тут добре розуміють: культура — це не розкіш і не додаток до повсякденності. У критичні моменти вона стає тим, що допомагає вистояти, зберегти себе та рухатися далі.

Iryna Stanevich
Iryna Stanevich
Люблю життя в русі — спорт для мене не лише про форму, а й про характер, енергію та внутрішню дисципліну. Обожнюю відкривати нові смаки: від домашніх рецептів до гастрономічних знахідок у різних куточках світу. Подорожі надихають мене найбільше — нові міста, культури, люди та атмосфера дарують емоції, які хочеться проживати знову і знову.

Як самостійно вилікувати отит?

Хвороби вуха приносять неприємні відчуття людині та погіршують її самопочуття. Отит вважається найпоширенішим запальним захворюванням, яке характеризується набряком, болем, порушенням слуху. Часто він виникає...

“Засновник” назви телепередачі “Пороблено в Україні” – гуморист Борис Ревчун 

Борис Ревчун народився 1949 року в Кропивницькому. У 1970 році він закінчив факультет англійської мови у Кіровоградському державному університеті ім. Винниченка. Далі чоловік закінчив...
..