Кіровоградщина – край талановитих людей і зайвим цьому підтвердженням є історія випускниці 17-річної Поліни Кочуг, яка має сценічне ім’я Поліна Грек. Дівчина майже кожного вечора примушує перехожих на центральній вулиці Театральній зупинитися та слухати, як вона співає українських пісень. В ексклюзивному інтерв’ю для сайту kropyvnytski.com.ua, виконавиця розповіла, яким чином підтримала воїнів ЗСУ.
-Я нещодавно закінчила школу і планую поступити до Харківського національного університету мистецтв імені І.П.Котляревського, бо хочу бути актрисою драматичного театру і кіно.
Гітарою я займаюсь 10 років, два роки тому закінчила клас гітари в музичній школі. Вчилася я там 8 років. Дуже любила «Вокал» і «Спеціальність», а ще з радістю відвідувала урок «Ансамблю». Там завжди було багато людей.-
“В моєму репертуарі стало набагато більше українських пісень”
-Музику я люблю грати різну, так би мовити, під настрій. Але зараз, коли почалась війна з Росією, мій плейліст значно поповнився українськими піснями. Я й до цього грала українські пісні, але зараз їх стало набагато більше.
Спочатку я грала лише для себе, а потім мене помітили власники одного популярного закладу міста і запросили виступати. Сталось це дуже випадково. Колись я просто каталась по центральній вулиці на велосипеді і побачила там музиканта з гітарою, попросила пограти. Зіграла одну пісню, адміністратор почула це і попросила мене прийти ще пограти. Я відразу погодилась. І так це вже мій другий «сезон», коли я граю просто неба для перехожих та відвідувачів закладу.
Я помітила, що за один рік дуже змінилось відношення перехожих до мого співу. Я співаю виключно українською мовою, а коли підходять і просять «заспівати Цоя», то я ввічливо відмовляю. Особисто я думаю, що зараз точно не час для цього, адже пісня це спосіб більше дізнатися про культуру і вона має бути обов’язково українською.-
-Минулий рік був непростий через пандемію, а цей через війну. Навіть мій останній дзвоник розпочався з того, що завуч на урочистій лінійці розповів про дії під час повітряної тривоги. Частина моїх друзів виїхала за кордон. Хтось вже повернувся. Хотілось би, щоб цей останній дзвоник був у повному складі.-
“Поранені солдати ЗСУ просили мене не зупинятися і грати далі”
-В мене є знайомі з танцювального колективу «Аеліта» і ще волонтерка і мій тренер Ірина Розінка-Сокірка, одного разу вона мені сказала, що збирається їхати до шпиталю, щоб підбадьорити наших поранених військових. Звісно, я не змогла лишитися осторонь. Вирішила поїхати також, щоб підняти настрій і бойовий дух. Приїхала з репертуаром, який дарував гарний настрій, наприклад, пісня «Надія є», «Небо». Ми двічі там виступали і кожного разу нас зустрічали радісно. Я зрозуміла, що моя гітара, то як окремий вид ліків для воїнів. Думаю, що мій спів на рідній мові більше єднає усіх, зміцнює культуру.
Моя мрія, мабуть, така як і у всіх – щоб скоріше закінчилась війна. Ні, не так – щоб ми перемогли! Хотілось би, щоб це сталося ще до початку навчального року, коли я матиму поїхати на навчання.-