Історія Олександра Пашутіна – зразкового мера Єлисаветграда

З усіх колишніх мерів Кропивницького лише один залишив собою настільки яскраву пам’ять, що був увічнений у міському топонімі. Також на його честь споруджено пам’ятник. Мова про Олександра Пашутіна, чиїм ім’ям названо одну з центральних вулиць міста, а пам’ятник розташований на площі біля мерії. Чим був настільки відомий Пашутін, що саме він зробив для міста і чому ще за його життя вулиця в Єлисаветграді мала назву Пашутинська, у нашому матеріалі на сайті kropyvnytski.com.

Розкольники-купці з особливим статусом

Судячи з походження та біографії Пашутіна, йому практично від народження була уготована роль градоначальника Єлисаветграда. Він належав до стародавнього купецького роду, чия історія починається з будівництва фортеці святої Єлисавети в 1755 році, навколо якої пізніше виник Єлисаветрад. Указом імператриці Єлизавети поруч із фортецею було дозволено селитися розкольникам, які не прийняли церковні реформи і зберегли прихильність до колишніх релігійних обрядів. Пашутини були якраз розкольниками, що аж ніяк не означало статус ізгоїв. Скоріше навпаки, поселенцям було делеговано виняткові права на торгівлю, їх на державному рівні захищали від релігійних та інших утисків.

Батько Олександра Пашутіна – Микола Петрович Пашутін, почесний громадянин міста , який двічі обирався мером Єлисаветграда, дуже авторитетний і відомий у місті підприємець. Звання спадкового почесного громадянина (це звання, я не низка епітетів) Микола Пашутін отримав за заслуги перед міською громадою. Мати – Ірина Кирилівна Остроухова, дочка заможного купця.

Дід і прадід героя цього матеріалу також були багатими єлисаветградськими купцями, а брат діда – Яків Пашутін – двічі обіймав посаду мера. Більше того, мати Олександра – сестра одного з найщедріших меценатів міста Савелія Остроухова, який все своє майно, згідно із заповітом, передав у розпорядження мерії Єлисаветграда, а доходи від цих коштів спрямовувалися на стипендії талановитим та здібним місцевим студентам.

Як бачимо, доля Олександра Пашутіна була призначена. Робота на благо Єлисаветграда, меценатство та найвищі міські посади були у нього буквально у крові.

Успадкував великий алкогольний бізнес

Народився Пашутін 26 листопада 1846 року. Його старша (на 12 років) сестра Марія в дусі сімейних традицій стояла на чолі Жіночого благодійного товариства, займалася міським нічліжним притулком і була опікункою Олександрівського дитячого притулку. Але стати депутатом чи мером жінка у ті роки не могла, тому ця роль відводилася її молодшому братові.

Здобувши освіту в Одеському комерційному училищі, Олександр незабаром успадкував бізнес батька – бакалійну та винну торгівлю. До кінця своїх днів Пашутін дуже успішно займався торгівлею алкоголем, зарекомендувавши себе на цій ниві як успішний комерсант, який піклується про своїх співробітників. Службовці його фірми напрацьовували стаж до 40 років, а бізнес був абсолютно легальним.

Від депутата до мера за сім років

Паралельно із веденням комерційних справ Олександр Пашутін активно займався громадською діяльністю. Можна сказати – гіперактивно, перевершивши навіть своїх батька, дядька та інших родичів, які чимало зробили для благоустрою та розвитку Єлисаветграда.

Офіційно сходження кар’єрними сходами чиновника для Пашутіна почалося в 1871 році – його обрали гласним Єлисаветградської міської думи. Це аналог сучасної міськради, а гласними на той час називали депутатів. Пропрацювавши на цій посаді сім років, Пашутіна було обрано мером. За нього проголосували 50 гласних із 55-ти. У результаті градоначальником Пашутін без перерв пропрацював 27 років!

Період у 27 років цілком можна називати цілою епохою. Пашутин невпинно працював не лише у своїй фірмі, а й на благо міста, часто витрачаючи особисті кошти на потреби Єлисаветграда.

Саме в «епоху Пашутіна» в Єлисаветграді було прокладено водогін, з’явився перший трамвай, місто прикрасили фонтани, відкрився перший професійний театр.

Спорудження водопроводу

За населення 75 тисяч жителів єлисаветградці були змушені набирати воду в колодязях чи річках. Спорудження водопроводу напрошувалося. І в 1880 році Пашутін на засіданні думи, як написано в історичному нарисі Єлисаветграда, «вніс на обговорення зборів пропозицію про необхідність улаштування в Єлисаветграді водопроводу, гаряче підтримане одним з видатних громадських діячів Єлисаветграда померлим в 1888 А. І. Родкевичем». Створеній спецкомісії було виділено солідну суму (5 тисяч рублів), запрошено відомого інженера і техніки Михайла Алтухова. Під його керівництвом провели хімічний аналіз води з кількох міських колодязів, які планували задіяти під час будівництва водопроводу. Аналіз у хімлабораторії доктора А. Пеля показав, що вода «дуже гарної якості та цілком придатна для пиття».

Ряд бюрократичних зволікань (які найчастіше долалися за рахунок авторитету і грошей Пашутіна) і євреські погроми дещо застопорили процес будівництва, водогін був добудований тільки в 1893 році. Будівля коштувала місту 276 тисяч рублів. Після поліпшень та доопрацювань у 1896 році мережа вуличних труб становила 17 верст (майже 18 км). Дворових водопроводів у місті стало 160, а пожежних кранів – 167.

Один із перших у країні трамваїв запустили в Єлисаветграді

У 1897 році Пашутін записав до списку своїх досягнень появу в Єлисаветграді трамваю. Лише у чотирьох містах Російської імперії цей вид транспорту з’явився раніше. Електричний трамвай за сприяння сім’ї Ельворті – власників однойменного заводу – був запущений насамперед для кількох тисяч робітників цього заводу. Залученням інвесторів та ініціатором проекту був, звісно, ​​Олександр Пашутін.

Трамвайне депо існувало аж до ВВВ, а 1941-го року під час відступу з міста його підірвали більшовики. Після війни трамвайне сполучення у Кіровограді так і не відновили.

Зайти до мера додому по гроші

Ще під час свого перебування гласним Пашутін став членом правління реального училища і опікуном жіночої та чоловічої гімназій. За словами сучасників, студенти могли приватно прийти додому до градоначальника і попросити грошей на навчання, якщо у них виникали з цим труднощі. Пашутін нікому не відмовляв, хоча й справляв враження людини суворої та раціональної. Насправді за личиною дбайливого ділка ховалася чуйна добродушна людина, яка часто допомагала матеріально не тільки студентам, а й усім жителям міста. І той, хто ще встигав займатися монументальним історико-літературним проектом.

У 1897 році вийшов у друк «Історичний нарис міста Єлисаветграда» за авторством Пашутіна. Твір унікальний – перший у Російській імперії нарис з історії міста. Заради справедливості, в істориків є сумніви щодо авторства цієї праці. Дехто схиляється до версії, що нарис міг написати Микола Марков (чи бути співавтором), викладач словесності реального училища. Але, у будь-якому разі, гроші на проект виділяв Пашутін.

Забуття та відродження

Пашутін зібрав значну колекцію державних нагород, включаючи перстень від імператора. Його 25-річчя на посаді мера відзначали з величезним розмахом. Тоді ж вдячні мешканці виступили з ініціативою перейменувати вулицю Олександра Невського на Пашутинську. Так один Олександр «змінив» у Єлисаветграді іншого Олександра, кейс на той час безпрецедентний.

Помер градоначальник у 1905 році, а незабаром розпочався період забуття його особи – прийшла радянська влада. 1921 року більшовики зруйнували могилу Пашутіна. Звичайно, перейменували і вулицю на його честь, вона стала називатися Івана Компанійця, одного з борців за «власть совєтов». Лише після здобуття Україною незалежності про Пашутіна знову почали згадувати. Країна гостро потребувала старих-нових героїв, а Пашутін з його списком досягнень і 27-річним стажем мера був більш ніж підходящою кандидатурою.

1993 року в місті знову з’явилася вулиця Пашутинська. 2009 року поставили пам’ятник Пашутіну біля мерії. Це менше, що можна зробити для міського голови, який свою платню передавав на потреби Єлисаветграда, а своє життєве кредо позначив такими словами: «Служіння суспільству має бути метою життя».

Як Гарік Бірча, зірка серіалу «Віталька», зумів не загубитися у вітчизняній кіно-індустрії

Гарік Бірча – талановитий актор, сценарист, режисер, уродженець містечка Долинська Кіровоградської області.  Раніше він був звичайним хлопцем в своєму невеликому містечку, а потім став відомим...

Кропивницький переселенець в білому халаті

Враження від того, що пережив чоловік схожі на страшне кіно. Сталося справжнє диво, Бог змилувався над лікарем інтернатури молодим нейрохірургом Миколою Греховичем та його дівчиною....
.