Серед 44-х почесних громадян Кропивницького – лише один чоловік-спортсмен. У 2003 році цим почесним званням нагородили велогонщика Олександра Симоненко (на фото – другий зліва), одного з найтитулованіших спортсменів кіровоградщини, у списку досягнень якого – срібло на Олімпійських іграх у Сіднеї у 2000 році та три золоті медалі на чемпіонатах світу. Більше на kropyvnytski.com.ua.
Перші кроки у спорті – під керівництвом батька
Народився Олександр Симоненко 14 лютого 1974 року у місті, яке на той момент називалося Кіровоград. З 12 років майбутній олімпійський призер почав займатися велоспортом. Перші кроки робив під наглядом батька та, за сумісництвом, тренера Сергія Івановича Симоненка. Пізніше з талановитим велогонником займалися Олександр Заворотний та Сергій Фісюк.
Усі перелічені тренери стрімко створювали з молодого спортсмена буквально машину із завоювання медалей. Вже у 14 років Симоненко перебрався до київського центру олімпійської підготовки «Титан», а у 16 став чемпіоном СРСР серед юніорів, заодно виконавши норматив майстра спорту.
Довгий срібний шлях до золотих медалей чемпіонату світу
Після розпаду СРСР кар’єра велогонника не застопорилася, швидше навпаки, почала розвиватися ще стрімкіше. На юніорському чемпіонаті світу у грецьких Афінах 1992 року Олександр у складі збірної України виборов для країни дві срібні медалі. Через три роки Симоненко опинився вже в лавах дорослої збірної на чемпіонаті світу в колумбійській Боготі. І знову виявився другим у командних перегонах переслідування. Через три роки, 1997-го – світова першість в австралійському Перті і все те ж саме «срібло».
На цьому низка других місць на чемпіонатах світу закінчилася. Щасливою локацією для українських велогонників стало французьке місто Бордо. Команда до якої входили, крім Симоненка, Олександра Феденка, Сергія Матвєєва і Руслана Підгорного, стала першою в гонці переслідування. Практично цим же складом велогонщики виступили на Олімпіаді в Сіднеї, на чому слід зупинитись детальніше.
Це був рік «золотої рибки» Клочкової
Олімпійський Сідней на стику тисячоліть став містом, в якому повною мірою розкрився талант української плавчині Яни Клочкової – два золота та одне срібло, «золота рибка» справила на іграх справжній фурор. В інших видах спорту наша країна, яка лише вдруге взяла участь у літніх Олімпійських іграх, також мала досягнення. Загалом в активі українських спортсменів – три золоті медалі, по 10 срібних та бронзових. При цьому срібло трекових велогонщиків (повертаємося до нашого героя) – унікальна історія, яка за рівнем напруження не поступається завоюванню нагород вищої проби.
Драматичне «срібло» олімпіади у Сіднеї
У гонці переслідування на 4 км у півфінальному заїзді українська четвірка (Олександр Симоненко, Сергій Чернявський Олександр Феденко та Сергій Матвєєв) була швидше за дуже сильну збірну Великобританії, попутно встановивши новий світовий рекорд (4 хвилини, 0,83 секунди). У вирішальних фінальних перегонах нашим велогонникам протистояли не менш сильні німці. Вони вперше в історії цього виду спорту вийшли за межі чотирьох хвилин, пройшовши дистанцію за 3:59,710 і здобувши «золото» олімпіади, а українців залишивши на срібному п’єдесталі. Проте спортивна преса називала виступи наших велогонщиків не інакше як феноменальними.
Через рік на чемпіонаті світу в бельгійському Антверпені українська четвірка була найсильнішою, у тому числі взявши реванш у німців на шляху до вершини. На цьому ж турнірі Олександр Симоненко був найсильнішим в індивідуальній гонці переслідування, тобто привіз із Бельгії дві золоті медалі.
Медалі, ордени, звання…
Успіхи в Сіднеї та інших змаганнях, звичайно, не залишилися непоміченими в Україні та в рідному місті спортсмена. 2001 року Симоненка було визнано найкращим спортсменом країни та лауреатом програми «Людина року». Також у нього є ордени «За заслуги» другого та третього ступеня. А 2003 року велогонщик, як сказано вище, став Почесним громадянином Кропивницького. Першим спортсменом, відзначений такого звання. Другою і поки що останньою представницею спорту у цьому списку у 2017 році стала плавчиха Ольга Свідерська.
Завершив кар’єру Симоненко у 2005 році, після чого ще п’ять років працював заступником голови товариства «Динамо» в Кіровоградській області.