Українське радіо — це невіддільна частина історії та повсякденного життя кількох поколінь українців. 16 листопада 2024 року воно відсвяткувало свою соту річницю. За цей час етер пережив еволюцію від дротових гучномовців на вулицях до цифрових подкастів у смартфонах. У цій статті на kropyvnytski дослідимо історію українського радіо на Кіровоградщині, згадаємо легендарні імена дикторів, серед яких «український Левітан» Микола Левандовський, та дізнаємось, як регіональне радіо продовжує інформувати та рятувати життя в умовах повномасштабної війни.
Від радіоточок до FM: як з’явилося перше радіо у Кропивницькому
Історія радіомовлення на Кіровоградщині почалася майже століття тому — невдовзі після того, як перші радіосигнали пролунали з Харкова на всю Україну. Для мешканців тодішнього Зінов’євська, нині Кропивницького, поява радіо стала подією, яку важко порівняти з чимось іншим. Офіційно міську радіостанцію відкрили 5 листопада 1927 року, і відразу ж вона привернула величезну увагу містян.
Колишній головний редактор обласного радіомовлення Володимир Кобзар згадував, що радіо тоді сприймали як справжнє технічне диво. Люди спеціально записувалися в черги, аби потрапити до радіостанції й побачити на власні очі обладнання, яке дозволяло чути голоси та новини на відстані. Для багатьох це було майже магією.
Упродовж десятиліть радіоетер залишався доволі передбачуваним. До 1991 року вибір програм був невеликим: державні новини, тематичні передачі на кшталт «П’ятихвилинки якості», «Профспілкової хвилі» та інші програми, що відповідали духу радянської епохи. Радіо виконувало насамперед інформаційну та ідеологічну функції, а простору для творчих експериментів майже не було.
Все змінилося на початку 1990-х. Разом з незалежністю України в регіон прийшла нова радійна культура, а FM-діапазон відкрив для слухачів зовсім інший світ. Саме цей період багато хто називає золотою добою кіровоградського радіо.
На хвилях нового формату швидко зазвучали дві станції, які стали символами епохи — TTV та АБ-радіо. Тоді в студіях народжувалися майбутні зірки медіапростору. Саме тут свої перші етери проводили Антон Лірник, Вадим Мурований, Дмитро Баркар та ведучі, відомі слухачам під яскравими псевдонімами Трактор, Ред Хет, Бул та Мерфі. У них не було готових прикладів для наслідування чи популярних місцевих радіошкіл. Вони експериментували, помилялися, шукали власну манеру спілкування зі слухачами й зрештою сформували стиль, який став впізнаваним для цілого покоління.
Легенда етеру: диктор Микола Левандовський
Для кількох поколінь жителів Кіровоградщини радіо мало особливе звучання — глибоке, впевнене й напрочуд тепле. Воно належало Миколі Левандовському, людині, чий голос став невіддільною частиною історії місцевого телерадіомовлення. Його впізнавали з перших слів, а слухачі з повагою називали «українським Левітаном».
За десятиліття роботи він перетворився на справжній символ обласного радіо. Та за цим успіхом стояла непроста доля.
Микола Левандовський народився 25 березня 1931 року в станиці Романівська на Дону в родині військовослужбовця. Коли хлопчику було лише сім років, сім’ю спіткало лихо. У 1938 році його батька заарештували за безпідставним доносом, а родина отримала тавро «ворогів народу». Лише через багато років, після служби в армії, Микола дізнався правду: батько помер від туберкульозу у 1942 році й був реабілітований вже посмертно.
Того ж 1938 року мати разом із двома дітьми переїхала до Кірово (Кіровограда). Саме тут минули юнацькі роки майбутньої легенди етеру. Він закінчив ремісниче училище, працював на заводі «Більшовик» гартувальником та навряд чи тоді міг уявити, що колись його голос знатиме вся область.
Поворотним став 1958 рік. Під час одного з концертів молодого чоловіка почув керівник обласного радіокомітету Анатолій Сукачов. Вражений голосом виконавця, він запросив його взяти участь у конкурсі дикторів. Левандовський переміг і відтоді вже не розлучався з мікрофоном.
З 1960 року Левандовський став першим диктором обласного телебачення та радіо. Втім, його талант не обмежувався лише етером. Він був актором, одним із засновників народного театру оперети, писав вірші та видав поетичні збірки «Злиття поколінь» та «Осенние раздумья». Його поезія надихала композиторів Павла Гарбара та Андрія Шульгу на створення пісень.
За свою багаторічну працю диктор отримав численні відзнаки. У 2009 році йому надали звання «Заслужений працівник культури України», а через сім років нагородили відзнакою «За заслуги» ІІ ступеня від міської влади.
26 грудня 2018 року серце Миколи Левандовського зупинилося. Та його голос і сьогодні залишається частиною пам’яті тисяч людей, для яких він був справжнім голосом цілої епохи.
«Найцікавіше — зуміти передати зміст передачі… Сенс сказаного має йти із серця, а не просто озвучуватись голосом». — Микола Левандовський
«Суспільне Кропивницький»: сучасне українське радіо в регіоні
Сьогодні місію радіо Кіровоградщини продовжує «Суспільне Кропивницький» — мовник, який поєднує багаторічні традиції регіонального телерадіомовлення із сучасними стандартами журналістики.
Історія компанії бере початок ще з середини минулого століття. 16 квітня 1960 року жителі області вперше побачили передачі місцевої телевізійної студії. Відтоді телебачення та радіо Кіровоградщини пройшли довгий шлях — від невеликого регіонального мовника до частини загальнонаціональної мережі. Новий етап розпочався у 2017 році з приєднанням до Суспільного мовлення, а у травні 2022 року компанія отримала свою сучасну назву.
За ці роки мовник став не просто платформою для місцевої журналістики, а її рушієм. З 2003 року в області вручають премію «Степовий орел» — відзнаку за професійні досягнення та популяризацію важливих суспільних тем.
Але сучасне радіо — це насамперед люди, чиї голоси та імена стають для слухачів частиною щоденної рутини, своєрідними «друзями», з якими п’ють ранкову каву або повертаються додому в авто.
Над тим, щоб етер Українського радіо Кропивницького був живим та актуальним, щодня працює команда редакторок: Леся Журавська, Наталія Сметанко та Олена Роміцина. Їхня робота здебільшого залишається за лаштунками, але саме вони пропускають крізь себе десятки людських історій. Вони відчувають нерв міста, знаходять тих героїв, чий досвід відгукнеться кожному, і створюють матеріали, де за сухою статистикою та стрічкою новин завжди видно людину.
А от голосом цієї команди є радіожурналіст Василь Левицький, який веде щоденні випуски новин та програму «Радіомайдан» (о 17:35 на частоті 91,2 МГц). Його впізнають з перших секунд. Секрет його популярності серед слухачів:
- Ефект присутності: Василь уміє вести розмову так, ніби він сидить поруч з вами на кухні. Це не дикторське зачитування з папірця, а жива розмова з інтонаціями людини, якій не байдуже.
- Голос як якір спокою: У час постійних тривог його фірмовий тембр та зважена, спокійна подача інформації діють на аудиторію як заспокійливе, даючи відчуття контролю над ситуацією.
- Повага до співрозмовника: Уміння уважно вислухати дозвонювачів у прямому етері, тактовно направити дискусію та дати кожному відчуття, що його думка справді важлива.
Саме завдяки цій людяності значення сучасного радіо давно вийшло за межі інформування. Воно стало безпечним майданчиком для суспільного діалогу та реальної допомоги.
Роль місцевого радіо під час повномасштабної війни
Повномасштабна війна змінила звичне життя українців та змусила по-новому подивитися на багато речей. Однією з них стало радіо — медіа, яке дехто ще кілька років тому вважав пережитком минулого. В умовах повітряних тривог, блекаутів та перебоїв зі зв’язком воно знову довело свою незамінність.
Коли зникає електроенергія, не працює інтернет або мобільний зв’язок стає нестабільним, саме радіоетер часто залишається єдиним доступним джерелом оперативної інформації. Саме тому його значення під час війни вийшло далеко за межі звичайного інформування.
Особливу роль радіо відіграє для людей старшого віку. Волонтери розповідають, що для багатьох пенсіонерів воно стало справжнім інструментом безпеки.
«Вони реагують на повітряні тривоги, тому що не у всіх є смартфони. Не завжди працює телевізор, а радіо сповіщає. Зараз радіо – це така безпекова штука для багатьох родин».
У час, коли технології можуть підвести, звичайний радіоприймач нерідко стає тим засобом зв’язку зі світом, якому довіряють найбільше.
Втім, роль радіо не обмежується лише повідомленнями про небезпеку. Воно продовжує об’єднувати людей, допомагає їм залишатися частиною спільного інформаційного простору та навіть відкриває нові можливості для навчання. Сучасне радіо Кіровоградщини продовжує справу своїх попередників — легендарних дикторів Миколи Левандовського та Євгенії Шустер. Але сьогодні його місія стала ще ширшою. Воно не лише повідомляє новини, а й допомагає людям знаходити відповіді на важливі питання, привертає увагу до проблем громад, підтримує зв’язок між регіонами та зміцнює відчуття єдності.
Майже сто років тому радіо навчилося доносити голос на великі відстані. Під час великої війни воно вкотре довело, що може робити значно більше — підтримувати, об’єднувати та в буквальному сенсі рятувати життя.
Хоча між епохою легендарного Миколи Левандовського та сучасним етером «Суспільного Кропивницький» лежать десятиліття стрімких технологічних і суспільних змін, їх нерозривно об’єднує головна цінність — щирість та служіння людям. Змінюються формати, частоти та імена за мікрофоном, але радіо Кропивницького зберігає свою істинну суть. Це завжди набагато більше, ніж просто новини — це живий людський голос, який підтримує, об’єднує та дарує відчуття, що ти не сам.