У самому центрі Кропивницького розташована велична споруда, яка притягує погляди гостей міста завдяки незвичній архітектурі, що не вписується в загальну концепцію міських забудов. Будинок зборів єврейських громад, єврейська школа, дім-музей лікарів – по-різному містяни називають стару цегляну будівлю. У різні періоди історії вона виконувала різні функції, тож і асоціації, пов’язані з нею, часто не співпадають. Але побудована споруда була як приватний будинок міського лікаря Самуїла Вайсенберга. Там він мешкав і приймав пацієнтів, а згодом перетворив свій власний будинок на лікарню, бо його любов до людей і професії була вищою, ніж особисті амбіції. Більше на kropyvnytski.com.ua.
За що Вайсенберг потрапив до «Єврейської енциклопедії»
«Самуїл Абрамович — безперечно, одна з найколоритніших особистостей Єлисаветграду кінця XIX — початку XX століть», – такий допис знаходимо в електронній версії газети «Народне слово», датованої 1999 роком. Вайсенберг, як один з найосвіченіших містян того часу, мав власну думку стосовно ключових наукових тенденцій.
Проте найбільшу увагу він приділяв дослідженням життя єврейських громад. Окремою сферою наукових інтересів медика-антрополога було дослідження етнічних і фізичних особливостей євреїв, що проживали в нашому краї. Про це прямо мовиться в Єврейській енциклопедії:
«… возможно, самый выдающийся после Чезаре Ломброзо представитель первого поколения еврейских антропологов, изучавших этнические и физические данные евреев. Его антропометрические исследования южнорусских евреев были опубликованы в 1895 году й заслужили золотую медаль Московского естественнонаучного общества. Лучшая работа Вайсенберга — «Развитие человека в связи с его возрастом, полом и расой» (1911). Он много путешествовал, публиковал также работы по еврейскому фольклору й этнографии».
Дослідження Самуїла Абрамовича – важлива складова наукової бази нашого міста, завдяки якій сучасні дослідники дізнаються про рівень розвитку медичних, антропологічних, етнографічних та історичних досліджень кінця 19 – початку 20 століть.
Як лікар-єврей взяв на себе відповідальність за найбідніших жінок Єлисаветграду
Величний будинок, що розташований на розі вулиць Чміленка та Чорновола у далекому 1892 році подружжя Вайсенбергів побудувало за власний рахунок. Тоді приватні будинки-лікарні були своєрідним «трендом». Завідували ними, переважно, євреї. Історично так склалося, що відомі єврейські родини, які мешкали на той час у Єлисаветграді, мали кошти на будівництво. Альтернативою було домашнє лікування, яке, природно, виявилося безпорадним перед серйозними хворобами.
На початку минулого століття у нашому місті серед відомих лікарень популярністю користувалася лікарня педіатра Мейтуса та невропатолога Гольденберга. За прикладом колег Самуїл Вайсенберг відкрив власну лікарню, що спеціалізувалася на діагностиці та лікуванні «внутрішніх жіночих хвороб».
На воротах лікарні до нашого часу збереглися ковані ініціали господарів – «СВ» та «ДВ». Це тому, що Самуїл Абрамович завідував сімейною справою не сам. Йому допомагала дружина – Доротея Вайсенберг. Точніше, виконувала за нього всю роботу, коли чоловік був у відрядженнях. А був він там часто, бо багато часу присвячував додатковій освіті та читанню лекцій в петербурзьких та німецьких вузах. Коли повертався до Єлисаветграду – весь час знаходився біля ліжок хворих та породіль.
Лікарня Вайсенберга вважається першим пологовим будинком у нашому місті. Цікавий факт: Самуїл Абрамович не брав плату з малозабезпечених родин. Завдяки його людяності і професіоналізму сотні вагітних жінок з Єлисаветграду, що не могли платити лікарям за пристойне обслуговування, отримали змогу народити дітей під наглядом спеціалістів та розраховувати на належний догляд упродовж кількох днів.
Героїчна боротьба з холерою та невіглаством
Доктор Самуїл Вайсенберг під час перебування у Петербурзі та Німеччині витратив багато зусиль, аби його студенти стали справжніми професіоналами. Їм пощастило навчатися у спеціаліста з медицини і антропології, який був не теоретиком, а практиком. Але викладацьку діяльність на деякий час довелося зупинити, коли до Єлисаветграда «прийшла» холера. Вайсенберг відмовився від лекцій, бо більш нагальним вважав рятувати людські життя. Але в історію нашого міста він увійшов не тільки завдяки професіоналізму, хоча цей показник – на першому місці. Вкотре заможний завідувач приватної лікарні продемонстрував чудовий приклад людяності. Він приймав пацієнтів з холерою у будь-який час доби абсолютно безоплатно.
8 листопада 1893 року на засіданні міської думи стосовно лікаря Вайсенберга було ухвалено постанову щодо висловлення подяки спеціалісту за його відношення до співгромадян. Текст постанови звучав так:
«Во время свирепствования холерной зпидемии в ближайших от г. Елисаветграда местностях, когда медицинский труд оплачивался чрезмерно дорого, г. Вайсенберг принял на себя этот труд совершенно безвозмездно й в продолжение всего времени существования амбулатории по Клинцовской улице, с 1 октября 1892 по 1 ноября 1893 года, оказьівал врачебное пособие не только приходящим больным, в весьма значительном числе (5508 человек), но й посещал таковых й на дому, снискав себе своим человеколюбивым й сердечным обращением доверие й расположение прибегавших к его даровой помощи больных. Городская дума признала своим долгом виразить г. Вайсенбергу искреннюю признательность за его усердную й бескорыстную службу в пользу беднейшей части городского населения».
Не важко зрозуміти, чому єлисаветградці любили і поважали Вайсенберга.
Від приватної практики і власного маєтку до комунальної кімнати і лікування за «спасибі»
З приходом до влади більшовиків приватні установи почали масово ліквідовуватися. У невблаганні жорнова націоналізації потрапила і лікарня Вайсенберга. 1917 року лікарню націоналізували; самому ж головному лікареві залишили тільки невелику кімнату, де ледве поміщається його ліжко, книжкова шафа та стіл. Але й там Самуїлу Абрамовичу не судилося прожити довго. З цього приводу в репортажі «Дозору» знаходимо таку інформацію:
«Краєзнавець Роман Любарський наводить приголомшливий документ – лист, який здраввідділ направив головному лікарю пологового будинку ім. тов. Рози Люксембург. У цьому листі головлікаря С.А. Вайсенберга зобов’язують виселити з території лікарні … мешканця С.А. Вайсенберга, оскільки «в лікувальних установах приватні особи проживати не можуть»! Якийсь час лікар боровся за свою кімнатку, але потім здався. Виселив сам себе у комуналку».
Вражає те, що навіть після таких болючих перипетій долі спеціаліст не полишив хворих, які потребували його уваги. Він почав працювати у «державній» лікарні «товариша Рози Люксембург», де плата за медичні послуги була скасована. Це був відомий всім кропивничанам пологовий будинок на Миколаївці. Правда, тепер це заклад зовсім іншого рівня, та й назву має іншу – КНП «Міський пологовий будинок з функціями перинатального центру ІІ рівня» Кропивницької міської ради». Але лікарі, які працюють у міському пологовому, пам’ятають першого головного лікаря цього закладу і завдячують йому великим внеском у розвиток вітчизняної гінекології.
Меморіальну табличку з ім’ям Самуїла Вайсенберга розмістили на його власному будинку не так давно. Тривалий період радянська влада замовчувала про досягнення і права відомого єврея. Але, на жаль, історичну справедливість повернули вже після смерті Самуїла Абрамовича.